|
|
В категорії матеріалів: 4554
Показано матеріалів: 4501-4520 |
Сторінки: « 1 2 ... 224 225 226 227 228 » |
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Блукав, не знаючи сенсу поміж знавіснілих. Шукав заледве самого себе. Вдивляючись у чистий захід стомленого липнем сонця, вірив у неминучість долі та благав у Всевишнього правди... колами і спекотними вулицями зубожілого міста, без бажання вертав додому. Ліхтарі знавісніло всміхалися примарним світом і остання цигарка жевріла у непевній долоні... Я йшов додому... Спогади барвистими зміями спліталися у мозку і “People are Strange” лунало в мені... спекотний липень. Лагідна пора...
Отак посеред ночі писати банальні рядки лихої вдачі та мріяти про величне...
Коли ж буде спокій та віра у світле?.. 22.07.2004 3.06 скоро сонце всміхнеться...
|
де ті слова, де та розмова.
де ті думки посталі з висоти небес?
почувши вперше голос волі
нестримно крокував
до сповнених життя чудес...
тих рим, заплетених у вирі часу,
загублених між кроків і людей,
спотворених життям, так, наче
не вірив я у сповненість ідей...
я не пророк і не поет...
я відголосок часу.
блукаю поміж стін, тіней
споруд запліснявілих людського німого гласу...
вітаю сонце і життя,
співаю пісню шани небу,
що породило каяття.
я йду до свого серця,
йду до себе,
в майбуття... 14.10.2005
|
Де світ? Де я?
Здіймаючи у гору руки,
Дивлюсь у небо, у світи.
Думки не в силі зупинити,
Спроквола рухаюсь туди,
Де небо розгорнуло простір,
Відкрило очі, і в душі,
Здійняло бурю спогадів пророчих. Я йду туди де брак журби
І протиріччя сновидіння.
Та нині біль скував відродження душі,
І марно, марно намагаюсь
Я натовп розтопити,
Штовхаю перехожих, не зважаю,
На гамір, крики, сміх...
Я поспішаю. Біжу. Втікаю.
Від себе і від свого краю.
Та не покину душу... Знаю. І далі так стовбичу посеред прокльонів,
Руки в небо підіймаю,
Ні, не світи нові шукаю,
А себе в тому світі... колись таки знайду.
Ніхто тоді не скаже,
Що марно час вбиваю,
І від всього втікаю.
23.05.1999
|
Затамувавши подих я, либонь,
Не подивився б осторонь
І не прокляв лихую долю... Із вітром я б на полонині,
Та піснею ходив щодня,
А нині...
Не можу я забути того дня
Проклятого у відчаї...
Чому?.. Чому я маю пам'ятати
Час ночі, блиск зірок
І знати,
Що не позбудусь цих думок
Та закривавленої серця рани... 29.12.1998
|
|
Леонард А. Кеннеді: „На момент вагітності дитина у жінок уже є. І права вибору – вбивати її, чи ні, бути не повинно.” Цей вірш – моє „НІ!” абортам. Чекаю в коментарях ваших думок щодо поезії та піднятої теми.
|
Крок за кроком ступаю у прірву
В темні хащі на ймення життя.
Та їм назва одна - небуття.
Там є лігво зміїних родів
І зчорнілі, примарні відбитки
Не людей... а рабів.
Язики майже всі там роздвоєні
У крові безвинних,
Роз'ятрюють рани незгоєні.
Це не життя.
Але та мізерна приблуда в буття
Не зіпсує картину
Відчайдушного болю і страждання за правду.
І мою. Незбагненну і вічну,
Душу мою...
|
|
Присвята: Киці, що любить спостерігати
за падаючими зорями...
| сторінка: Життя...
| АВТОР ТВОРУ:
Erebos Darkness
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Erebos
|
Дата: 11.04.2008
|
|
Непрошена пульсація провалу
У забутті безчуйних слів
Тривогою розбитого коралу
Та бездіяльності сліпців
Тримає серце.
І кольоровий сон пустої ночі
Збігає східцями у забуття
Лиш ненависть відкриє очі і спалахне життя –
Все в прірву.
Лиш пагінці корозії свободи
Крізь шар безчестя проростуть
Зімкнуться брудні електроди –
Несправедливістю обмита суть
Довкілля.
І де той вогник віри?
Де дух незламного борця?
Коли брудне суспільство
Кидає в прірву молоді серця.
|
|
І знов самотність…Знову мрії
Старі і марні сподівання.
Мій стіл, мій зошит і думки
Старе, безглузду вже кохання…
Кохання без дійових осіб.
Забута п’єса, наш сценарій,
Завмерла камера, розсипані квітки.
Мультфільм, кіно, комедія кохання
Комічна роль відведена мені, а ти…
Останнє в залі позіхання…
Заснув глядач.
Забудь про це, прости.
|
(прoдoвжeння)
Написанo нeпрoстo,iстoрiя- ж прoста...
Любились,так,"вiднoснo"...Любoв ж була пуста...
Вoна любила маки,їx запаx,кoлiр-жар...
A вiн,як тi нeвдаxи,любив лиш їx "нeктар"...
Вoна-й йoгo любила,i вiн її такoж,
Tа з кoжним днeм губула...Рoбити булo щo-ж?
Для нeї маки-квiти,а oпiум- для ньoгo...
I в рeзультатi звiдси:нe вийшлo в ниx нiчoгo...
I кoжний дeнь,щo жив,в душi лишав їй знаки...
Tа пoтiм залишив,ЇЇ i ЇXНI маки... 4.04.2008 Рим(Iталiя)
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
|
10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 бублик
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
