Мiське життя- товпа народу Кудись бiжиш, та невстигаєш I потянуло на природу Де є усе, чого бажаєш Тече рiка, хлюпочуть хвилi Небес блакить, хмаринок пух Лiсу стiна на довгi милi Спiв солов'їний нiжить слух Душа полинула у казку Де розумiєш мову птахiв Де мавки каламутять ряску Заманюючи в свiт пiдводних жахiв А лiс, як рай рай в якому звiрi Живуть, де правда лише править Де фея сну загра на лiрi А ховрашок сопiлкою побавить Напiй iз трав iзцiлить тiло А запах квiтiв зачарує душу I синiм птахом щастя прилетiло Залишусь тут, i далi я не рушу
Наш бідний світ укритий темною пітьмою Нещасний люд над пропастю іде Скерований оманою лихою Цар темряви за руку їх веде Трагічно плаче скромність і шляхетність В безчесті тонуть натовпи людей Ясніє світлом благ земних славетність І тьмяний безсоромний блиск очей... Душі затемнення нависло над народом І проблиск райський не пробуджує серця Закамянілість людства мов огидлива потвора Неначе павутинням оповите все життя
Чинити щоденно нечуваний опір невігласам.
Мовчати як риба принишкла у мулі на дні.
Кивати тактовно, мов думка із думкою збіглася,
а власний незрілий світогляд не вартий борні.
Ходити по лезу щодня з показною бравадою,
юнацьким зухвальством в чергове дивуючи світ,
пишаючись щиро в душі і до одуру вадою
в умінні плекати надію і жити як всі.
Торую свій шлях безнадійно до мудрості витоків,
поклавши дошкульний язик на жертовний вівтар,
і мови моєї, віднині ще більш соковитої,
краплинами-сім’ям займаю незайманий пар.
=======>>>
сторінка: Поети
| АВТОР ТВОРУ:
Макс Непорада, тобто я.
