Прийшла  в наши рідни гори.

Од каль, лем Бог знає сесе.

Іде і чудеса творит

З вшиткого, што з собом  несе.

Спішить хмара  гнана вітром

З мішком повнесеньким  води

По карпатських верхах ходить

Осені вдягнувши митру

Читаю біль з твоїх очей

Його словами не є сльози

Такі гарні гори

В осені костюмі.

Тут  вечірнім морем

Місяць пливе скоро,

Як думки розумні

Яких дихнув Творець...

Той   вітер колише минаючі ночі.

А ті присипляють втомлене життя,

Яке  хоч сонне, приснути  не хоче,

Бо весь час говорить минаючим  я.

Нині річка вся аж біла -
Сто корон вона оділа,
Запишалась, як цариця,
В щедрім сонечку іскриться.

Додам трохи давніх своїх дитячих віршиків, щоб як заглянете, - згадували мене, поки я у відпустці навіть близько до комп“ютера не підходитиму:))

ПІСЛЯ ДОЩУ

Промінням сонячним, як зливою,
усе подвір’я залило...

Наші вітри чужу правду розсівають

Наші діти в кожне рано її п’ють

пливуть зорі небес океаном

хмари ночі вже вітер прогнав

Життя пливе надій потоком,

Хоч  над ним небо не своє.

Калинове щастя вітер дарував

Який йшов ночами забутим шляхом