Минуле спить Я там летіти хочу Шепотом мрій На крилах правд і віри Осіннім днем Минати стежки ночі І знати ціль Куди йшли богатирі Я маю те Що Бог мені дарує Тішать мене Всі правди які знаю В життя іду Повірте не сумую Зі мною Бог Якому довіряю
Вставлені предками хрести
Говорять що ми там жили
У тій церковці всі сходились
Щоб несли Богу молитви
Нині як бачиш нема сили
Щоб воскресити тамті дні
Чому це так чому це так
Дуби валяться гнуться липи
Десь дятел кує в гілляках
Може шукає свого я
А ми затратили свій шлях
Нині живем мов ті каліки.....
Молода Україно, село полюби! І поліське моє, і далеке гірське, Степове-вітрове — однаково гірке...
Полюби так, як любиш пахучі хліби. Полюби! Некрасиве, обдерте, несміле в речах. Закріпачені руки, впокірлива лямка... Ти ж сама, Україно, спрадавна — селянка, Ти — з родини в'язальниці і орача. Виручай!
Володимир Олександрович Базилевський народився 14 серпня 1937 року у селищі міського типу Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. У 1962 році закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І.Мечникова. Живе і працює у Києві.
Строгим холодом диха рівнина, осінь круто забрала права. І ледь чутно бринить павутина, і безживна сріблиться трава.
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді.
Нехай у столиці підземка відлунює щемко, нехай мурашино у клопотах людство снує, а тут – рустикально сприймаються строфи Шевченка і все доокола, куди не поглянеш, – твоє.
Віктор Васильович Терен народився 09.07.1941 у селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. Працював інженером на заводі "Арсенал", редактором у видавництві "Дніпро". З березня 1998 року - кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 146 Полтавської області.
Стікав по краплі з мокрих коров'ячих губ, Розмочував глину на ластів'ячі гнізда, Купав коней, Давав притулок усякій рибі, ракові-неборакові та жукам-водолюбам...
Ми звідтіля, де течія дніпрова ще прибережний розмиває кряж, ми з тих країв, де цокали підкови чумацьких коней шляхом на Сиваш. Ми там зросли, де жайвори щомиті над степом напинають сонця стяг, де степ – вінець колосся і блакиті, – прадавній свідок батьківських звитяг. Ми з тих країв, де пам'ять історична лиш підсвідома та архівна річ...
Колись давно-давно у цім саду Поміж дерев ходила мати. Тепер оті сліди не віднайду, Де новим травам відцвітати. Ще тішить яблуками давній сад І пташкам пісеньку заводить. А на душі у мене листопад, Бо рідна ненька тут не ходить.
Це теж – Дніпро. У склянці чаю Його розхитує рука. Це теж – Дніпро. Без крику чайок У форму втілена ріка... ... Ну як же так? Я ж добре знаю, Що ти ось поряд хлюпотиш? А я до тебе – не встигаю, Беру тебе по склянці лиш.
Лариса Коваль народилася 1945 року в Омську. Нині працює в Запорізькому національному технічному університеті.
Потонули віки у глибинах Дніпра, Залишились, як спогади, скелі. Що співають вони на холодних вітрах, Ці вкарбовані в синь менестрелі? І злітають у небо, прозорі й стрімкі, їх пісні, що віками не стерті. Хилитається тінь, божеволіє Кий, Б'ється дух, що не відає смерті.
Лідія Повх народилася 1961 року в селі Кушниця на Закарпатті. Закінчила Ужгородський національний університет (філологічний факультет). Кандидат педагогічних наук, доцент Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти. Лауреат обласної літературної премії імені Федора Потушняка.
ПОРОГИ
Камені – карпатські сірі плескачі – Не такі уже сірі, Не такі вже й плескаті: Коли присісти – бачиш, Як у них щось виблискує Проти світла опукло (Мабуть їх пам’ять).<*/b>
Христина Керита народилася 1955 року в селі Драгово Хустського району. Закінчила філологічний факультет Ужгородського національного університету. Працювала в газеті «Закарпатська правда», літконсультантом в газеті «Молодь Закарпаття». Нині керівник міського літературного центру, вчителька української мови та літератури.
Щаслива я, Карпати, бо ви є, Бо зупиняєте вітри холодні, Бо сонце із плеча вам устає І падає поволі у долоні. Вслухайтеся у відголос доби, Нехай вовки не виють навіжені, Іще не всі реліктові дуби Злодійчукам улізли до кишені.
Володимир Білозєрський народився, живе і працює у місті Житомир, яке є батьківщиною Корольова і Короленко, Костянтина Роше та Саші Чорного. Міста, де творили Купрін, Шолом Алейкам та Хаім Бялик.
Коли, нарешті, буде мить Ввійти напередодні ранку В легке мереживо світанку, Де поза обрієм мигтить Окута золотом блакить, Жевріє світ фосфоболічний Таємним полум’ям містичнім?
