ПОЯСНЕННЯ ПРИТЧІ УРЯДОВОЇ ЖІНКИ /з виступу державної жінки/ (переклад - з польської) завойовниця – Росія з її урядом ворожим, де володар нехороший, дім - то Польща, цілий край: у вас -пекло, у нас- рай! а та жінка- краю сила, яка трішки помилилась. всі поляки - діти рідні, радісні, багаті, бідні... двері- то кордони краю, закриття- ключі від раю. хай читає, хто навчає, всі студенти-ти і я, притчею горджуся я, хоча вона й не моя. Іван Петришин,
Цей вірш я написав в той, такий далекий тепер, час, коли комуністична банда робила усе можливе, щоби Україна продовжувала жити під совєтським прапором.
Зараз про це вже майже забули, але рухівці в той період вимушені були вести просто таки запеклу боротьбу за визнання блакитно-жовтого прапора - символом України.
Всім героям, що поклали свої голови за Україну під її НАЦІОНАЛЬНИМ прапором, присвячую сьогодні цей давній вірш...
сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Борис Костинський
ну, осінь. ну, то й що?
та зміна- незупинна,
й нема чого у сум впадати,
так хочуть Всесвіт й фізики закони:
нема на них зупинку-перепони-
відхід-прихід, приліт - відліт у Вирій,
мир- у війні, війна - у мирі,
розставили тенета притягання
тверді сузір'я, мовчазні,
то чом боятися мені?
дістав енергію- віддам,
на електрони розіб'ю,
щоб помолитися в Раю.
Іван Петришин
натхнення
щоб натхнутись, треба тхнути.
дай, куплю одеколону,
надушусь, щоб прийшла Муза
і торкнулася картуза,
прилетів Пегас двокрилий,
заіржав до мене мило...
і, тоді- плистимуть вірші,
звуки- плетивом химерним,
теми стануть зразу ширші,
мудрість кине свої зерна,
всі кричатимуть навколо:
"слава! слава, наш пііте!
ти навчив мову любити,
ти навчив нас знати й вміти."
ой натхнусь одеколоном
із Парижу чи із Риму,
напущу такого диму,
що прилине Муза в гості,
що Пегас почне коритись,
стану гордо і сміливо,
наче давньо-руський витязь,
буду писарем відомим,
вдарю в струни, заспіваю
пісні-думи твого краю
мовами, які я знаю.
Іван Петришин
у кожного, однак, є Свій, окремий Бог- Ісус, чи Яхве, чи Аллах... не часто вірують у двох, чи селянин, а чи феллах. і не завжи шукають відповідь у Книзі Пресвятій, а лиш беруть Її, коли запізно, коли Господнє Слово грізне уже не радить, а картає, а, хтось неділі лиш чекає, бо думає, що в той день пропадає усякий гріх від святовод й кадила... молитись треба, але вміло, та вчасно, до гріха падіння, а совість- то одне моління. якщо нема її, пусті будуть поклони, і хвилі падатимуть, як прокльони, на сіру і глуху долівку, а гріх, назад, нестимеш у домівку, обманюючи, що його не маєш, я знаю, ти це добре знаєш. Іван Петришин
що спонука на гріх? все золото та гроші, які штовхач гріха дає слабкій істоті, що вигідно продалася підлоті, щоб бути в каменях-та-злоті, і йти, молитися, як всі, доводячи, що усі грішні... мовчить про це камінь наріжний, великий, сірий і твердий: "не ложосвідч і не убий!" Іван Петришин
[b]хтось мусить бути всім: електриком й економістом, політиком і памфлетистом... і думає, що Заходу- вже крах, бо, там, учитель не лагодить дах, бо, там, на це є фахівці, що знають, як робить це краще, але не тільки це відомо їм, вони писатимуть, як побудують дім, проте, не мусять це усім доводити на цифрах все наочно, бо не усе в житті буває точним, у вас- війна за мови, за людей, за землі та культури, і, певне, то - не час літератури, а хтось мене переконати хоче, що там, десь, крах, у вас- прогрес духовний, чи одномовний, чи багатомовний… і, все одно, так хочеться спокою, без того політичного багатобою, та права на права Людини, для всього світу й України.[/b] Іван Петришин
