Був похмурий день, дощ крокував по асфальту розмальовуючи його трохи темнішими плямами. Він був не надто сильний. Принаймні не настільки щоб витягувати парасолю, для мене погода була непоганою, хоч люди, що тулились під без самку розмальованими парасольками зараз навряд чи поділили б цю думку. Я тоді ішла не одна, ми гуляли разом із подругою, а зараз збирались на черговий покинутий цех… Там гарно, принаймні тихо, бо мертві німі стіни не знають повсякденної суєти. Щось містичне є у таких забутих приміщеннях і це «щось» нас постійно тягнуло туди
