За столом сидели три человека и пили пиво. В виду того, что они приследуються законом, и находятся в федеральном розыске не будем полностью называть их фамилии, а ограничимся только первыми слогами. Так вот, с лева на право. В солдатской шинели с нашивкой *КГБ* сидел товарищ Пу. Следующим в вышитой сорочке и шматом сала сидел товарищ Ку. Третьим был усатый мужик с картошкой за щекой – товарищ Лу. Они сидели и о чем-то усердно думали.
Коли небес свинець, немов плита могильна, Придавить погляд твій, притисне спраглий дух, І темрява нічна, безжальна і всесильна Скує повільний та нечіткий тіла рух.
Де я? Що зі мною сталося? Чому не можу поворухнути жодною кінцівкою??? Навкруги темно і тихо. Дивно, жодного звуку не чутно. Жодного. Наче в домовині. А може я й справді в домовині опинився??? Здається ні, дихати легко, як у полі. Чекайте, я не дихаю!!! Намагаюсь носом, ротом, увібрати в себе хоч краплю цілющого повітря а нічого не виходить. Де ж я? Що ж сталось?
Сонце тільки сіло за гору, як я і мій сусіда, дід Микола, запалили люльки, і почали пусту розмову. - А знаєш звідки в мене все моє добро взялось? – раптом спитав він. Я тільки з подивом заглянув йому у вічі. - Слухай, ти перший кому я розповім, що зімною сталося років тридцять тому.
А майстер заливав у форми Думки, як розігріту сталь. І критика - лоза вербова - Шмагалу душу. Аж печаль Клубок образи намотала, І от востаннє він залив Думки. А мрія звала. Та майстер душу опалив.
