Коли зігріти хочеться душею
Й собою захистити від біди.
Зійшовши з неба ясною зорею,
У пам'яті лишитись назавжди.

Отак тебе три роки я кохала...
Надіялась і вірила, й жила.
І кращого я навіть не шукала,
Бо навіть захотіла б - не знайшла.

Я вірила, любила і чекала
Своєї довгожданної весни,
Та інколи скупу сльозу зроняла,
Подібну до вечірньої роси.

Але життя вже не стоїть на місці,
Тож плину часу нам не зупинить.
І наші вже шляхи з тобою різні,
Як птахи розлетілися за мить.

Тебе не повернути, я це знаю,
Й не бачити мені твоїх очей,
Та я тебе і досі ще кохаю
У мареві недоспаних ночей.

Тебе я намагаюся забути
І ненавидить посмішку твою.
Та певно, що цьому уже не бути
Лише тому, тому що я люблю.

Не ріж мене жорстоким словом,
Коротким, влучним, саме в ціль.
Мов ненавмисно, випадково,
Породжуєш нестримний біль.

Ти розбираєш на частини,
І вивертаєш навзнаки…
А я… Мені б... Дрижать коліна
Лише від доторку руки…

Нам бути разом не судилось

І вже змирився з фактом я,

Ти в мене в серці залишилась

І поміняла все життя.

***

Ще й кажеш я тебе обідив!

Ну чим же скривдив тебе я?

Метелики сніжні

Метелики сніжні зазирнули в вікно,

струмочком стікали, пізнавши тепло

ніжного серця, палкої любові,

судини на склі чистої крові.