Не хочу когось образити цим віршом. Довго думав чи його взагалі друкувати. Дуже багато людей щиро вірили у зміни. Розчарування їх просто неможливо описати. А тут ще я з таким ...........

Веселкою невтримно полосну

Тісні віконця вгору поплелися,
Дубова лава, кухоль на ослоні.
Навіщо з казки вимріяв колись я
Ці виноградні пальчики солоні...

Навіщо вітер грюкає острожно,
І збиті зорі падають в ожини?
Сумну цю казку я змінить не можу...
В ній Ви давно,
          давно Чужа Дружина...

1.
Я читаю, поскрипує хата.
Одиноко у нічку зорить.
Дрібен-дощ вимиває затято
Візерунки лісної кори...

Як тихо печаль поселяється в серці...
Вітри колошматять
ромашки надій,
Акорд наполоханим
джмеликом б"ється
Об скельця непроханих
холодів.

Несеться табун
жовтим визрілим полем,
і молиться спрагла любові
земля.
Скорботно і моторошно
тополям.
Їм срібло од місяця
скроні встеля.

 ***

Не губися, не...
  не вбивай мене...
  я тебе знайшла між доріг.
  я такий пройшла
  непочатий світ
  До твого простого "привіт!"

 І на твій поріг, наче оберіг.
  Цвіт черемховий обірву, -
  З краю зачарованого прощань
  Я принесла гілку живу.

 Ніжний, не мовчи,
  щось розпитуй чи
  Синім поглядом привічай,
  Зачаївши сум у густій брові.
  ...Відступаю в білу печаль...

 I живи, і мрій,
  нерозлюбний мій,
Хай цвітуть черемхи нові,
Хай клюють із рук
  дні і голуби,
Тільки ти... прошу,
не губись...

МАРІЯ

Цикл.

Моя душа живе тепер в пустелі,
У хижі, випаленій дочорна.
смугасті рядна стертих буднів стелить,
Не в силах слово пісні простогнать.
По головешках, спопелілім вуглі
Ступає у ніколи і ніде...
За нею мовчки, в підвечірку смуглім
Тінь спогаду останнього бреде,

Антоній і Клеопатра
були праві;
вони показали
як має бути. Я люблю тебе
або я взагалі
не живу...

* Уільям Карлос Уільямс

==Просто Шестистопник для Тебе, Дорогий Мій,
Аби Розказати Що за
Цікава Річ Трапилася зі Мною
Поки Ти сидів Вдома
Масажуючи Спину Своїй Дружині==