- Слава Йсусу Христу! – Привіталася з порога. - Слава навіки Богу святому, Софієчко! – обізвалася сестричка Ганнуся і кинулася до сповитка, що ховав у собі її племінничка. – Як я скучила за тобою!
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Адель Станіславська
Поперед батькові очі з'явилися обоє… - Вуйку Іване, маю до вас справу невідкладну… Хочу просити руки вашої Софії. - А то чого се така невідкладна справа, хлопче? - Буркнув недоволено Софіїн вітець. – Ще-с відай у войску не служив, а вже женив би-с ся?
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Адель Станіславська
Не сплять очка, не сплять… Ой, не спиться!.. Мандрує перед ними давня молодість, зволожує старечу пам'ять солоною поволокою, як сон, чи марево. Як давня казка, напівзабута... Ні, не так. То вона не пам'ятає дня нинішнього, а давнє, ніби вчора було…
Прощалися скупо і похапцем, як злодії. Катерина, рвучко притиснувшись до Івана і так само поцілувавши його, пурхнула пташкою попід яблуні стежкою, що вела до хати, поки матір не запідозрила, за чим її донька вибігла поночі надвір…
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Адель Станіславська
Цілісіньку ніч вдивлятися у шкляні повіки давно поснувших вікон у безглуздих намаганнях порахувати у їх відблиску зірки, листячко мерехтливе старого клену... Що завгодно, тільки б но не думати, не відчувати, забути, НЕ ДУ-МА-ТИ!!!