Коли я думаю про наш український народ, його багатостраждальну історію, його добру душу, його ліричність, то, гадаю, він вижив, незважаючи ні на які історичні лихоліття, саме завдяки тому, що сміявся. Сміявся тоді, коли забороняли сміятися. Сміявся тоді, коли забороняли писати, казали: «Такої мови нема, не було і не може бути». І тоді народ сміявся! Сміявся усно. Сміявся в своїх знаменитих усмішках, анекдотах, скоромовках. А згадаймо безсмертний лист запорозьких козаків турецькому султану - цей неперевершений зразок гумористичної творчості народу!
Олег Чорногуз.
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Володимир Михальнюк
Дев’яності роки. Літо. Тепло, навіть жарко. Весілля. Гості веселяться. Вечірнє небо наляпало зорі по всьому небу.
Музику чутно далеко. Стоїть довгий шалаш коло двору нареченого.Тамарі, нареченій, не дуже хотілося, щоб ставили цей шалаш. Якось здавалося це все старомодно.....
Порфирій по телефону дав цінну пораду. Втішений сказав: “Я незабаром зайду до Вас ”, – на що отець відповів: “Не дзвони мені більше, тому що я вже помер”.
